Коли вам доводиться переїжджати в іншу країну, навіть тимчасово, через незалежні від вас причини, ви намагаєтеся осмислити новий світ, у який потрапляєте. Це стосується й Ірини Ецкало, біженки з України, яка з березня перебуває у Румунії, підприємець у сфері освіти. Разом з іншими українськими біженцями в Румунії та за підтримки Fundația Județeană pentru Tineret Timiș та Fundatia Comunitara Timisoara вона відкрила на початку вересня школу, де діти, які втекли від війни, щодня проходять навчання з вчителями-носіями рідної української мови та вивчають навчальну програму зі своєї країни, щоб не пропустити цей навчальний рік.
Ірина Ецкало розповіла в інтерв’ю EduPedu.ro, що до вторгнення Росії в Україну вона працювала підприємцем і мала свій проект: допомагати батькам вибирати відповідну приватну школу для своїх дітей відповідно до бюджету, місця розташування, побажань. «Звідси я багато дізнався про школи: як вони будуються, як усе працює. У мене навіть була ідея допомагати знаходити школам та працівникам знаходити один одного через мою платформу». Її сайт існує вже два місяці. Його було запущено, будучи стартапом у партнерстві з іншими розробниками. «У нас на платформі зареєстровано понад 90 приватних шкіл та дитячих садків. Ось так я й зайнялася освітою в Тімішоарі, бо я мала досвід”, – каже Ірина.
- EduCare – це проект Фонду Bosch у Румунії у партнерстві з Edupedu.ro, який надає достовірну інформацію та дані у сфері освіти, дані, отримані з офіційних, перевірених джерел. Цей освітній інформаційний центр підтримки біженців також включатиме інформацію про діяльність чи ініціативи організацій чи установ, що стосуються цієї цільової групи. Голос спільноти теж буде почутий, бо взаємодія з українськими біженцями має бути реальною та прозорою.
Я приїхала до Тімішоара, і люди питали мене, чим мені допомогти. Я сказала їм, що мені потрібне місце, щоб відкрити школу
Я продовжувала запитувати людей, яких я знала у Тімішоарі, чи знають вони порожні місця під мій проект. Після того, як я приїхала до міста, і люди запитали мене, чим мені допомогти, я сказала їм таке: мені потрібне місце, щоб відкрити школу. У мене є ідея відкрити свій навчальний центр, допоможіть мені ресурсами. Друг, який працює в ІТ, допоміг мені знайти контакти людей в адміністрації, організаціях», — каже Ірина. «FITT (Fundația județeană pentru Tineret Timișoara) надала мені кілька приміщень. У нас є дві кімнати для молодіжних зборів та три кімнати для занять»
«Мене цікавило, де знаходяться українські біженці, де живуть діти, які їхні потреби. У них тут нічого немає, у мене нічого не було, от я й взялася все організовувати із самого початку. До травня ми знайшли місце, гроші та команду, щоб відкрити простір для українських дітей, де вони можуть грати та вивчити трохи румунську, але й продовжувати говорити українською, що дуже важливо для найменших”, і так UkrKidsHub був створений за адресою:strada Arieș nr. 19.
Основна перевага: українські діти можуть навчатися у будь-якій точці світу та підтверджувати свої знання на національній платформі, — каже Ірина
“Ми відкрили освітній центр у середині цього літа, коли я запитала команду – що ми робимо?”. Тому що школа починається – як ми будемо готуватися? У нас було кілька варіантів: знайти для наших дітей, які хотіли приєднатися до нас, до румунських шкіл або направити їх в онлайн-школу або скористатися вже наявними приміщеннями та створити фізичний центр навчання. Однак для останнього варіанту нам було потрібно більше вчителів. В результаті вийшла наступна система: свого роду домашнє навчання у класі», – розповіла підприємець.
«Батьки привозять сюди своїх дітей і забирають їх після того, як вони закінчують робочий день, на місцях знайдених у Румунії, вчителі проходять їхню навчальну програму та проводять сертифіковані онлайн-тести у відповідності до програми навчання України, щоб підтвердити, що учні володіють усіма обов’язковими знаннями, цим підтверджуючи легітимність навчання. В Україні у нас є така програма: учень може продовжити навчання у будь-якій точці світу та складати заліки чи іспити онлайн.Ця ідея українців виходить із наших природних інстинктів: вміти рости та розвиватися в будь-яких умовах». Цей спосіб існує вже майже 20 років, каже Ірина, і технології починають замінювати традиційну систему, де етнічні українці, наприклад вихідці з Румунії, можуть вивчати українську шкільну програму в країнах, де вони складають етнічну меншість.
Старші учні підключаються до уроків зі своїх шкіл в Україні, молодші учні навчаються напряму
Після кількох обговорень зі своєю командою Ірина прийняла рішення офіційно відкрити школу у два етапи: спочатку 5 вересня вона відкрила загальноосвітню школу, тобто місце, де зустрічаються школярі середніх та старших класів, приходять і сідають за парту, надягають навушники та підключаються до своїх шкіл. Україною. «Під час пандемії було розроблено відповідні платформи, що дозволяють це робити», — каже засновниця.
Такий спосіб роботи, у командах, оптимальний у таких ситуаціях, і вона каже, що він існує у приватних школах у їхній країні: «це краще, ніж залишатися вдома, тому що ви також зустрічаєтеся з іншими, спілкуєтеся, що особливо важливо, коли ви біженцець у чужій країні». Дітям на місці також допомагають вчителі, також українські біженці, і учні допомагають один одному із домашніми завданнями, — каже підприємець. «Дуже приємно, що діти продовжують навчатися, а старші для них як брати, навіть якщо вони не так давно знають одне одного», – додає вона.
Інша половина вчителів навчають дітей молодшого віку. Їхні класи відкрилися 15 вересня саме тому, що потрібно було кілька додаткових днів, щоб знайти українських учителів, які б могли викладати. «У нас є першокласники А, Б класів та другокласники. Вони навчаються вранці з 9 до 12 години. Потім з години дня і до 5 чи 6 години вечора приходять діти третього та четвертого класів». Усього в UkrKidsHub навчається 90 учнів. «Деякі діти хочуть грати у футбол, дівчата хочуть співати, ми намагаємося зробити все, щоб вони всі були почуті та інтегровані з нами», — каже Ірина.
Заробітна плата вчителів, які є українськими біженцями, досі виплачувалася з пожертвувань, які закінчуються
На запитання, що їй потрібне для школи, Ірина відповіла, що «у нас хороші результати з учнями, у нас є все необхідне, але нам бракує зарплати». «Ми розмовляли з благодійниками, асоціаціями, компаніями, щоб знайти джерело фінансування, у нас також є документи, в яких ми розписуємо всі витрати та зарплати, а також сплачуємо податки, які у Румунії досить високі.Хтось у серпні обіцяв покрити нашу зарплатню на 6 місяців, але відмовився. Ми думали, що робити, ми щойно відкрилися, але, на щастя, єврейська громада нам дуже допомогла і прикрила нас у жовтні. Я думаю, продовжувати чи ні, тому що ми хочемо зберегти безкоштовне навчання, але не можу обіцяти», — наголошує засновниця школи у розмові з EduPedu.ro.
Підприємниця каже, що дочекалася осінніх канікул, щоб отямитися, перепочити: «Я дуже втомилася. Незважаючи на те, що це мені подобається, це споживає багато енергії», — зазначає вона. У нас також нещодавно була зустріч з батьками 3-го класу, на якій вони сказали, що повинні знайти рішення разом, «може бути, ми звернемося за пожертвами у Facebook, якісь пости ми подумали». Батьки нічого не платять. Спочатку допомагали зі збиранням, приносили папір, засоби гігієни, допомагав кожен, хто чим міг, — розповідає Ірина.
«Приватна школа допомогла нам із партами та стільцями, деякі місцеві жителі також привезли канцелярські товари. Але нам потрібні зарплати» вчителям та персоналу школи, які так само є українськими біженцями. Вони кажуть: «Сказали нам, що більше не можуть працювати волонтерами». «У нас три види зарплати, вони залежать від відпрацьованого часу, це кількасот євро на місяць. Для них це не дуже багато», — каже Ірина.
Відносини із владою: Міносвіти не відповіло на запити асоціації шкіл для дітей України
Щодо відносин зі шкільним інспекторатом та владою, Ірина каже, що вона просила місця для своєї школи і що їй дали можливість направляти своїх дітей, які хотіли навчатися у її школі, до румунських шкіл з україномовним навчанням. «Ось як вони могли допомогти нам із учителями, класами, у кількох школах. Це було щедро, я оцінила це добрий жест. Ми поговорили з батьками та поінформували їх, які є варіанти. Ми дали їм телефони шкіл та інспектората. Багато хто залишився за нашої школи. І знаєте чому? Тому що вони хочуть повернутися в Україну і не хочуть пропустити цей навчальний рік, провести його лише як слухачі у тутешніх школах”, – сказала Ірина.
Вона вважає, що батьки записали б своїх дітей до румунських державних шкіл на умовах повноцінного зарахування, а не тільки слухачами, якби це не вимагало еквівалувати навчання, процедура, заснована на документах про здобуту освіту, які біженці не взяли з дому, коли вони виїхали на початку війни. «Теоретично це можна зробити, але практично такий варіант біженцям не допомагає», – вважає вона.
На запитання, чи зверталася її школа за підтримкою до міністерства освіти Румунії, Ірина відповіла, що в країні налічується близько 12 таких шкіл, які сформували мережу, частиною якої також є UkrKidsHub з Тімішоари: «Ми погоджуємо і завжди обговорюємо всі необхідні рішення, такі як книги з України, партнерство із асоціаціями». Мережа надіслала кілька запитів до Міністерства освіти про допомогу, але наразі ще не отримала відповіді.
“Це мені не заважає, але й не допомагає, ми залишаємося без міністерства”, – сказала підприємниця. «І якби вони могли нам допомогти, це було б складно, бо нам доведеться офіційно пройти через тривалий процес бюрократії. Навіть якщо наші вчителі — це вчителі, які в Україні цим займалися, у Румунії їхній статус може не визнаватися, його треба якось підтвердити, і лише тоді нам дадуть гроші для вилати зарплат», — підсумовує Ірина Ецкало.
Якщо ви є біженцем у Румунії та маєте дітей шкільного віку, щоб забезпечити доступ до освіти і послуг, на які діти мають право, вам потрібна інформація чи підтримка, ви можете написати нам на educare@edupedu.ro.
Redacția
Advertorial